Лекція №3
Тема. Виробничі фактори і ергономіка. Умови праці на виробництві, їх класифікація.
План
Виробниче середовище: сутність і основні чинники.
Ергономіка
Умови праці як соціально-економічна категорія.
Класифікація факторів, які впливають на формування умов праці.
Система елементів умов праці.
Класифікація умов праці на виробництві.
Санітарні норми та їх застосування для аналізу і поліпшення умов праці.
Атестація робочих місць за умовами праці.
Засоби компенсації впливу на працівників несприятливих умов праці.
Виробниче середовище — це середовище, в якому людина здійснює свою трудову діяльність. Воно містить комплекс підприємств, організацій, установ, засобів транспорту, комунікацій тощо. Виробниче середовищ характеризується передусім параметрами, які специфічні для кожного виробництва і визначаються його призначенням. Це вид продукції, яка виробляється на ньому, обсяги виробництва, кількість працівників, продуктивність праці, енергомісткість, сировинна база, відході виробництва тощо. Крім цих параметрів, є такі, що визначають умова праці та її безпеку: загазованість, запиленість, освітленість робочий місць, рівень акустичних коливань, вібрації, іонізуючої радіації, електромагнітного випромінювання, пожежо- та вибухонебезпечність, наявність небезпечного обладнання, засобів захисту працівників, ступінь напруженості праці, психологічний клімат та багато інших.
Але з точки зору безпеки життєдіяльності як навчальної дисципліни недоцільно розглядати окремо системи «людина — життєве середовище», ще містять суто побутове чи суто виробниче середовище з кількох причин.
По-перше, для цього існують спеціальні науки та навчальні дисципліни, такі як комунальна гігієна, гігієна праці, охорона праці, інженерна психологія, ергономіка.
По-друге, вище було зазначено, що в центрі уваги безпеки життєдіяльності є людина, а будь-яка людина протягом дня, а інколи навіть кількох годин чи хвилин знаходиться в різних елементах цього середовища. Так, прокинувшись вранці, людина перебуває в умовах свого помешкання, її оточують < побутові прилади та системи: газова плита, радіоприймач, електробритва, фен, водопровід, каналізація. На вулиці, в транспорті, по дорозі на роботу її оточують вже зовсім інші елементи та умови побутового середовища. Перейшовши поріг прохідної, вона вже потрапляє в умови виробничого середовища. В магазині чи кінотеатрі, на футбольному майданчику чи в плавальному басейні, навіть у міському парку чи в гостях у друзів нас оточують різні елементи, які характеризуються різними параметрами.
По-третє, дуже часто ми навіть не можемо визначити, до якої категорії слід віднести те чи інше середовище, тому що є дуже багато видів діяльності, коли робота виконується в домашніх умовах. І якщо раніше до такої категорії працівників відносилась порівняно обмежена кількість людей, передусім творчих професій або кустарі-надомники, то зараз такий різновид праці значно зріс завдяки можливостям комп’ютерних інформаційних, технологій.
По-четверте, можна навести безліч прикладів, коли дві людини, перебуваючи поруч, тобто в абсолютно однакових умовах середовища, вважаються такими, що належать до різних його видів, один — у побутовому, другий — у виробничому Наприклад, покупець і продавець магазину, пасажир та кондуктор тролейбуса, працівник, що виконує ремонтні роботи на вулиці, і перехожий, що проходив або зупинився поруч.
Нормальна життєдіяльність людини вагомо залежить від умов зовнішнього середовища, зокрема виробничого. Адже в процесі трудової діяльності на організм людини чиниться своєрідний „тиск” несприятливими виробничими факторами, що прямо чи опосередковано впливає на її здоров’я та працездатність. Серед виробничих факторів прийнято розрізняти небезпечні та шкідливі.
Небезпечний виробничий фактор — виробничий фактор, дія якого за певних умов може призвести до травм або іншого раптового погіршення здоров’я працівника.
Шкідливий виробничий фактор — виробничий фактор, вплив якого може призвести до погіршення стану здоров’я, зниження працездатності працівника.
Небезпечні та шкідливі виробничі фактори за природою дії поділяються на такі групи: фізичні, хімічні, біологічні та психофізіологічні.
До фізичних небезпечних та шкідливих виробничих факторів належать: рухомі машини та механізми; пересувні частини виробничого устаткування; підвищена запиленість та загазованість повітря робочої зони; підвищена чи понижена температура поверхонь устаткування, матеріалів чи повітря робочої зони; підвищений рівень шуму, вібрацій, інфразвукових коливань, ультразвуку, іонізуючих випромінювань, статичної електрики, електромагнітних випромінювань, ультрафіолетової чи інфрачервоної радіації; підвищені чи понижені барометричний тиск, вологість, іонізація та рухомість повітря; небезпечне значення напруги в електричному колі; підвищена напруженість електричного чи магнітного полів; відсутність чи нестача природного світла; недостатня освітленість робочої зони;
підвищена яскравість світла; пряме та відбите випромінювання, що створює засліплюючу дію.
До хімічних небезпечних та шкідливих виробничих факторів належать хімічні речовини, які за характером дії на організм людини поділяються на:
загальнотоксичні, що викликають отруєння всього організму;
подразнюючі, що викликають подразнення дихального тракту та слизових оболонок;
сенсибілізуючі, що діють як алергени;
канцерогенні, що викликають ракові захворювання;
мутагенні, що призводять до змін наслідкової інформації;
такі, що впливають на репродуктивну (дітонароджувальну) функцію.
До біологічних небезпечних та шкідливих виробничих факторів належать патогенні мікроорганізми (бактерії, віруси, мікроскопічні грибки та ін.) та продукти їх життєдіяльності, а також макроорганізми (рослини та тварини).
До психофізіологічних небезпечних та шкідливих виробничих факторів належать фізичні (статичні та динамічні) і нервово-психічні перевантаження (розумове перенапруження, перенапруження органів чуття, монотонність праці, емоційні перевантаження).
Один і той же небезпечний і шкідливий виробничий фактор за природою своєї дії може належати одночасно до різних груп.
Залежно від наслідків впливу на працюючих шкідливих та небезпечних виробничих факторів розрізняють виробничі травми, професійні захворювання та професійні отруєння, внаслідок яких може відбутись зниження або втрата працездатності (тимчасова чи постійна, повна чи часткова), можливий і фатальний кінець.
Виробнича травма – порушення анатомічної цілісності організму людини або його функцій внаслідок дії виробничих факторів.
Професійне захворювання — патологічний стан людини, обумовлений роботою і пов’язаний з надмірним напруженням організму або несприятливою дією шкідливих виробничих факторів.
Професійне отруєння — це порушення стану здоров’я в результаті дії шкідливих речовин при їх проникненні в організм людини у виробничих умовах. Довготривалий вплив незначних доз шкідливих речовин (однак дещо вищих за ГДК)” призводить до хронічних отруєнь. Проникнення в організм великої кількості шкідливих речовин за короткий час (не більше доби) спричинює гострі отруєння.
Будь-якій виробничій діяльності людини притаманний так званий енергетичний компонент. Праця, скажімо гірника чи верстатника, як і наукового працівника чи вчителя завжди характеризується виконанням певної „зовнішньої” роботи, що передбачає і супроводжується деякими енергетичними витратами. Зрозуміло, що обсяги цих витрат для кожної професійної діяльності можуть відрізнятись, інколи навіть суттєво. Враховуючи це, було запропоновано класифікувати окремі види роботи за розмірами енерговитрат, необхідних для їх виконання. В таблиці 4.1 наведено поділ робіт на категорії (легкі, середньої важкості, важкі) залежно від енерговитрат організму.
Проте, взято ізольовані, витрати енергії не можуть бути безумовним критерієм для оцінки будь-якої виробничої діяльності. Так, інтенсивна розумова робота, хоча й характеризується незначними енергетичними витратами, однак відрізняється, як правило, значним нервово-емоційним напруженням. Тому для більшої достовірності виробничу діяльність необхідно оцінювати комплексно, враховуючи як механічний, так і психічний компонент, хоча частка цих компонентів у різних видах діяльності людини неоднакова. Під час фізичної праці переважає м’язева діяльність (механічний компонент), а під час розумової — активізуються процеси мислення (психічний компонент).
Розглянемо детальніше характеристику фізичної та розумової діяльності людини.
Фізична діяльність визначається, в основному, роботою м’язів, до яких в процесі роботи посилено припливає кров, забезпечуючи надходження кисню та видалення продуктів окислення. Цьому сприяє, перш за все, активна робота серця та органів дихання. Так частота серцевих скорочень, яка в стані спокою становить 65—70 скорочень за хвилину, при виконанні важких робіт може зростати до 150—170. Легенева вентиляція, що складає 6—8 літрів повітря на хвилину у стані спокою може досягати 150 л/хв під час важкої фізичної роботи. Значні фізичні навантаження зумовлюють суттєві зміни і в деяких інших органах та системах організму людини.
М’язова робота має статичний та динамічний характер. При статичній роботі підвищується обмін речовин, збільшується витрата енергії, однак меншою мірою, ніж при динамічній роботі. Особливістю статичної роботи є її виражена стомлююча дія, обумовлена довготривалим скороченням і напруженням м’язів та відсутністю умов для кровообігу. Динамічна робота є менш виснажливою з огляду на те, що скорочення та напруження м’язів мають переривчастий характер. Чергування напруженої роботи м’язів та відпочинку сприяє повноцінному кровопостачанню.
Працездатність людини при фізичній роботі залежить від низки чинників: індивідуальних особливостей людини, ступеня тренованості, фізичного розвитку, професійної підготовки.
Розумова діяльність людини визначається в основному участю в трудовому процесі центральної нервової системи та органів чуття. При розумовій роботі уповільнюється частота серцевих скорочень, підвищується кров’яний тиск, послаблюються обмінні процеси, зменшується кровопостачання кінцівок та черевної порожнини, водночас збільшується кровопостачання мозку (у 8—10 разів порівняно зі станом спокою). Розумова діяльність дуже тісно пов’язана з роботою органів чуття, в першу чергу органів зору та слуху. Порівняно з фізичною діяльністю при окремих видах розумової діяльності (робота конструкторів, операторів ЕОМ, учнів та вчителів) напруженість органів чуття зростає в 5—10 разів. Це зумовлює більш жорсткі вимоги щодо рівнів шуму, вібрації, освітленості саме при розумовій діяльності.
Незважаючи на суттєві відмінності, поділ трудової діяльності на фізичну та розумову досить умовний. З розвитком науки та техніки, автоматизації та механізації трудових процесів, межа між ними все більше згладжується.
Ергономіка (від HYPERLINK греч. ἔργον — робота и νόμος — закон) відповідність праці фізіологічним і психічним можливостям людини, забезпечення найбільш ефективної роботи, що не створює загрози для здоров’я людини і виконуваною при мінімальній витраті біологічних ресурсів. Ергономіка – це наукова дисципліна, що комплексно вивчає людину в конкретних умовах його діяльності в сучасному виробництві. Основний об’єкт дослідження ергономіки – система “людина-машина”.
Історія
Ергономіка виникла в 1920-х роках у зв’язку із значним ускладненням техніки, якою повинна управляти людина в своїй діяльності. Перші дослідження по ергономіці почали проводитися у Великобританії, США і Японії. Термін ергономіка був прийнятий у Великобританії в 1949 році, коли група англійських учених поклала початок організації Ергономічного дослідницького суспільства. У СРСР в 20-і роки пропонувалася назва ергологія, в США раніше було власне найменування — дослідження людських чинників, а у ФРН — антропотехніка, але в даний час найбільшого поширення набув англійський термін.
Сучасність
Останнім часом ергономіка відходить від класичного визначення і перестає бути строго пов’язана з виробничою діяльністю. Визначення, прийняте Міжнародною Ергономічною Асоціацією (IEA) в 2007 році: «Ергономіка — це область додатка наукових знань про людину до проектування предметів, систем і оточень, використовуваних їм».
Розділиергономіки
Ергономіка вивчає дії людини в процесі роботи, швидкість освоєння ним нової техніки, витрати його енергії, продуктивність і інтенсивність при конкретних видах діяльності. Сучасна ергономіка підрозділяється на мікроергономіку, мідіергоноіику і макроергономіку
Мікроергономіка (інколи її невірно згадують як мініергономіку) займається дослідженням і проектуванням систем «людина-машина». Зокрема, проектування інтерфейсів програмних продуктів знаходиться у веденні мікроергономіки.
Мідіергономіка займається вивченням і проектуванням систем «людина-колектив», «колектив-організація», «колектив-машина», «людина-мережа». Саме мидиэргономика досліджує виробничі взаємодії на рівні робочих місць і виробничих завдань. До ведення мидиэргономики, зокрема, відноситься проектування структури організації і приміщень; планерування і встановлення розкладу робіт; гігієна і безпека праці.
Макроергономіка досліджує і проектує загальніші системи, такі як «людина-суспільство», «організація-система організацій».
Види сумісності середовища “людина-машина”
Антропометрична сумісність – облік розмірів тіла людини, можливості огляду зовнішнього простору, положення оператора при роботі.
Сенсрмоторна сумісність – облік швидкості моторних операцій людини і його сенсорних реакцій на різні види подразників.
Енергетична сумісність – облік силових можливостей людини при визначенні зусиль, що додаються до органів управління.
Психофізіологічна сумісність – облік реакції людини на колір, колірну гамму, частотний діапазон сигналів, що подаються, форму і інші естетичні параметри машини.
Підходи
При вивченні і створенні ефективних керованих людиною систем, в ергономіці використовується системний підхід. Для оптимізації керованих людиною систем ергономіка використовує результати досліджень в психології, фізіології (особливо нейрофізіології), гігієни і безпеки праці, соціології, культурології і багатьох технічних, інженерних і інформаційних дисциплінах. Деякі терміни ергономіки стали широко вживатися в побуті, наприклад, человекоча?с (міра тимчасової ємкості діяльності). В даний час відкриття ергономіки використовуються не лише на виробництві, але також в побуті, в спорті і навіть в мистецтві.
Організація робочого місця
При організації робочих місць необхідно враховувати те, що конструкція робочого місця, його розміри і взаємне розташування його елементів повинні відповідати антропометричним, фізіологічним і психофізіологічним даним людини, а також характеру.
Вибір положення того, що працює
При виборі положення що працює необхідно враховувати:
фізичний тягар робіт;
розміри робочої зони і необхідність пересування в ній що працює в процесі виконання робіт;
технологічні особливості процесу виконання робіт.
Робоче місце для виконання робіт стоячи організовується при фізичній роботі середнього тягаря і важкою. Якщо технологічний процес не вимагає постійного переміщення що працює і фізичний тягар робіт дозволяє виконувати їх в положенні сидячи, в конструкцію робочого місця слід включати крісло і підставку для ніг.
Просторова компоновка робочого місця
Конструкція робочого місця повинна забезпечувати виконання трудових операцій в зонах моторного поля залежно від необхідної точності і частоти дії:
виконання трудових операцій “дуже часто”(2 і більш за операції в хвилину) і часто (менше 1 операції в хвилину) повинно виробляється в межах зони легкої досяжності і оптимальної зони моторного поля;
виконання рідкий трудових операцій допускається в межах зони досяжності моторного поля.
Розмірні характеристики робочого місця
Конструкція робочого місця повинна забезпечувати оптимальне положення що працює, яке досягається регулюванням:
висоти робочої поверхні;
висоти сидіння;
висоти простору для ніг;
висоти підставки для ніг.
Взаємнерозташуванняробочихмісць
Взаємне розташування і компоновка робочих місць повинні забезпечувати безпечний доступ на робоче місце і можливість швидкої евакуації в разі небезпеки.
Розміщення технологічного і організаційного оснащення
На робочому місці не повинно бути нічого зайвого, все необхідне для роботи повинно знаходиться в безпосередній близькості від того, що працює, розміщення оснащення повинне виключати незручні пози працівника;
ті предмети, якими користуються частіше, маються в своєму розпорядженні ближчим за ті предмети, якими користуються рідко;
ті предмети які беруться лівою рукою повинні знаходиться зліва, а ті предмети що беруться правою рукою – справа;
небезпечніша, з точки зору травмування, оснащення повинне розташовуватися вище за менш небезпечне оснащення; проте при цьому слід враховувати, що важкі предмети при роботі зручніше і легко опускати, чим піднімати.
робоче місце не повинне захаращуватися заготовками і готовими деталями.
Огляд і спостереження за технологічним процесом
Конструкція і розташування засобів відображення інформації, застережливих про виникнення небезпечних ситуацій, повинні забезпечувати безпомилкове, достовірне і швидке сприйняття інформації. Акустичні засоби відображення інформації слід використовувати, коли зоровий канал переобтяжений інформацією, в умовах обмеженої видимості, монотонної діяльності.
Умови праці – це умови, які складаються в процесі праці людини – головної продуктивної сили суспільства. Вони поділяються на соціально-економічні, які розглядаються у широкому розумінні і характеризують відношення до них суспільства, а також виробничі, або умови праці безпосередньо на робочих місцях, тобто у вужчому розумінні.
Учені Науково-дослідного інституту праці (НДІ праці) визначили умови праці як складне об’єктивне суспільне явище, яке формується в процесі виробничої діяльності під впливом взаємозв’язаних факторів соціально-економічного, техніко-організаційного та природно-кліматичного характеру, що суттєво впливає не тільки на здоров’я, працездатність людини та її ставлення до праці, на продуктивність праці й інші економічні результати виробництва, а й на рівень життя, всебічний розвиток людини. Умови праці визначаються як сукупність взаємозв’язаних виробничих, санітарно-гігієнічних, психофізичних, естетичних і соціальних чинників конкретної праці, зумовлених розвитком продуктивних сил суспільства, що визначають стан виробничого середовища і вплив на здоров’я і працездатність людини. «Організація праці» трактує умови праці як «сукупність факторів виробничого середовища, що впливають на здоров’я та працездатність людини в процесі праці».
2. Класифікація факторів, які впливають на формування умов праці
На формування умов праці впливає багато факторів, основними з яких є соціально-економічні, техніко-організаційні та природні.
Соціально-економічніфактори визначають характер умов праці.
Серед них виділяються підгрупи:
нормативно-правові (законодавство про працю, стандарти, санітарні та інші норми і правила, а також форми адміністративного й громадського контролю за їх виконанням);
економічні (матеріальне та економічне стимулювання; моральне заохочення, система пільг і компенсацій за несприятливі умови праці);
соціально-психологічні (психологічний клімат у колективі, умови оглядів, конкурсів; проведення «днів охорони праці»);
суспільно-політичні (форми руху працюючих за створення сприятливих умов праці, винахідництво і раціоналізація).
Техніко-організаційніфактори впливають на формування умов праці на робочих місцях, ділянках, у цехах.
Серед них виділяються такі підгрупи:
предмети праці та продукти праці;
технологічні процеси;
засоби праці;
організаційні форми виробництва, праці та управління.
Діяприроднихфакторів не тільки зумовлена особливостями природного середовища, а й передбачає додаткові вимоги до устаткування, технологій, організації виробництва і праці.
Серед них виділяються такі підгрупи:
географічні (кліматичні зони);
біологічні (особливості рослинного та тваринного світу в сільському господарстві);
геологічні(характер добування корисних копалин).
Усі вказані фактори впливають на формування умов праці одночасно та у нерозривній єдності, зумовлюючи поряд з іншими параметрами виробниче середовище.
Класифікація факторів, які впливають на формування умов праці, допомагає на рівні галузі, об’єднання окремого виробництва:
формувати та поліпшувати умови праці, аналізувати їх стан;
планувати заходи щодо полегшення умов праці;
розробляти проекти устаткування, споруджень, технологічних проектів, спрямованих на поліпшення умов праці;
зосереджувати (фінансові, матеріальні, трудові) ресурси на полегшення умов праці;
прогнозувати зміни в умовах праці у зв’язку зі змінами технології, устаткування, впровадженням нових матеріалів та технологій.
3. Система елементів умов праці
Система факторів, що впливають на формування умов праці, спричиняє свій опосередкований вплив на людину через сукупність елементів, які безпосередньо визначають умови праці на робочих місцях.
Виділяють такі елементи умов праці, які безпосередньо визначають умови праці на робочих місцях:
санітарно-гігієнічні, які характеризують виробниче середовище під впливом предметів та засобів праці, а також технологічних процесів (промисловий шум, вібрація, токсичні речовини, промисловий пил, температура повітря й ін.). Всі вони кількісно оцінюються за допомогою методів санітарногігієнічних досліджень і нормуються шляхом установлення стандартів, санітарних норм і вимог;
психофізіологічні елементи, зумовлені змістом праці та її організацією (фізичне навантаження, пов’язане з динамічною і статистичною роботою;
нервово-психічне навантаження у вигляді напруги зору – точність роботи;
нервово-емоційна напруга та інтелектуальне навантаження – обсяг інформації, що переробляється, число виробничо важливих об’єктів одночасного спостереження;
монотонність трудового процесу – темп праці; різноманітність тощо). Елементи цієї групи, за винятком фізичних зусиль і монотонності, не мають затверджених нормативів;
естетичні, які сприяють формуванню позитивних емоцій у працівника (художньо-конструкторські якості робочого місця, інструмента, робочого одягу, допоміжних засобів, архітектурно-художнього оформлення інтер’єру, функціональна музика тощо).
Кількісних оцінок елементи цієї групи не мають. Визначення естетичного рівня умов праці здійснюється за допомогою методів експертної оцінки;
соціально-психологічні елементи, які характеризують взаємовідносини у трудовому колективі (соціальний клімат).
Вони поки що не мають одиниць виміру, норм і стандартів. Але соціологічні дослідження у формі усного опитування, анкетування створюють об’єктивну основу для їх виміру й оцінки; ― технічні елементи (рівень механізації праці).
4. Класифікація умов праці на виробництві
Умови праці на виробництві диференціюються залежно від фактично визначених рівнів факторів виробничого середовища порівняно із санітарними нормами, правилами, гігієнічними нормативами, а також з урахуванням можливого шкідливого впливу їх на стан здоров’я працюючих. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 р. № 450-р «Про нову гігієнічну класифікацію праці та показники, за якими надаються пільги і компенсації працівникам, зайнятим на роботах з шкідливими та важкими умовами праці» впроваджена нова гігієнічна класифікація праці.
Згідно з гігієнічною класифікацією праці умови праці поділяються на чотири класи:
І клас – оптимальні умови – такі умови, в яких не лише зберігається здоров’я працюючих, а й створюються передумови для підтримання високого рівня працездатності. Оптимальні нормативи виробничих факторів установлені для мікроклімату і факторів трудового процесу. Для інших факторів за оптимальні умови приймаються такі умови праці, в яких несприятливі фактори виробничого середовища не перевищують рівнів, прийнятих за безпечні для населення.
ІІ клас – допустимі умови – характеризуються такими рівнями факторів виробничого і трудового процесу, які не перевищують установлених гігієнічних нормативів, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни й не чинять несприятливого впливу на стан здоров’я працюючих та їх потомство в найближчому і віддаленому періодах.
ІІІ клас – шкідливі умови – характеризуються такими рівнями шкідливих виробничих факторів, які перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого та(або) його потомство.
Шкідливі умови за показниками перевищення гігієнічних нормативів та можливих змін в організмі працюючих поділяються на чотири ступеня:
1-й ступінь – умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, що, як правило, викликають функціональні зміни, які виходять за межі фізіологічних коливань (останні відновлюються при тривалішій, ніж початок наступної зміни перерві контакту зі шкідливими факторами) та збільшують ризик погіршення здоров’я;
2-й ступінь – умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які здатні викликати стійкі функціональні порушення, призводять переважно до зростання виробничо зумовленої захворюваності, виникнення окремих ознак або легких форм патології (як правило, без втрати професійної працездатності);
3-й ступінь – умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, що призводять, крім зростання виробничо зумовленої захворюваності, до розвитку професійних захворювань, як правило, легкого та середнього ступенів важкості (із втратою працездатності в період трудової діяльності);
4-й ступінь – умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які здатні призводити до значного зростання хронічної патології та рівнів захворюваності з тимчасовою втратою працездатності, а також до розвитку важких форм професійних захворювань із втратою загальної працездатності.
IV клас – небезпечні (екстремальні) умови – характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, вплив яких протягом робочої зміни (або її частин) створює загрозу для життя, високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень.
Гігієнічна класифікація праці використовується для:
роботодавців усіх організаційно-правових форм та форм власності;
працівників з метою одержання повної інформації про умови праці на своїх робочих місцях;
установ, що виконують контроль за дотриманням санітарних норм і правил, гігієнічних нормативів на робочих місцях, а також проводять оцінку умов праці при атестації робочих місць;
установ, які здійснюють медичне обслуговування працюючих;
органів соціального і медичного страхування.
5. Санітарні норми та їх застосування для аналізу і поліпшення умов праці
Загальні положення і вимоги, які регламентують умови праці на підприємствах та організаціях, визначені законодавством про працю.
Згідно з цими положеннями і вимогами розробляються й періодично переглядаються спеціальні правила, норми та інструкції з охорони праці і виробничої санітарії. Більшість нормативів і рекомендацій з умов праці встановлюються на рівні державних стандартів (Державні санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку – ДСН 2.3.6 037-99, Державні санітарні норми виробничої загальної та локальної вібрації – ДСН 3.3.6 039-99, Державні санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень – ДСН 3.3.6 042-99 тощо).
Санітарнінорми, встановлені для підприємств, визначають правила, вимоги, положення, які регламентують умови праці.
Вони представлені у вигляді різних документів: довідників, збірників норм та правил, інструкцій, постанов, законодавчих актів.
Виділяють таку класифікацію санітарних норм:
запризначенням – проектування промислових підприємств, організація технологічних процесів, санітарного стану підприємств, техніки безпеки та виробничої санітарії, норми для окремих видів виробничих шкідливостей;
щодообов’язковостізастосування – обов’язкові і рекомендовані;
залежновідвпливуумовпрацінаорганізмлюдини – оптимальні й допустимі;
залежновідсферизастосування – загальні та галузеві;
залежновідтермінудії – постійні та тимчасові.
Згідно із санітарними нормами всі промислові об’єкти залежно від ступеня шкідливості і небезпечності для населення поділяються на п’ять класів. Для кожного з них установлена санітарна зона, мінімальна допустима відстань між промисловим об’єктом, жилими спорудами, культурно-профілактичними закладами. Так, для підприємств
І класу санітарно-захисна зона встановлюється 1000 м,
для ІІ – 500 м,
для ІІІ – 300 м,
для ІV – 100 м
для V класу – 50 м.
До І, ІІ, ІІІ класу належать підприємства хімічноїтаметалургійноїпромисловості, деякіпідприємствазвидобуткуруди, виробництвабудівельнихматеріалів, до ІV – підприємства з обробки деревини, підприємства текстильної, легкої, харчової промисловості, до V класу – підприємства металообробної промисловості без ливарних процесів, меблеві фабрики, друкарні тощо.
Обладнання робочих місць та умови праці на них повинні відповідати вимогам таких нормативних документів:
розміри й обладнання виробничих приміщень – СН 245-71 (Санітарним нормам проектування промислових підприємств) і ОНТП-24-86 (Загальнодержавним нормам технологічного проектування), а допоміжних – СНіП 2.09.04-82 (Будівельним нормам і правилам). Наприклад, для забезпечення нормальних умов праці на одного працівника встановлюють санітарні норми – обсяг виробничого приміщення не менше 15 м3 , площу – не менше 4,5 м2 .
На підприємствах передбачаються:
кабінети психофізіологічного розвантаження, приміщення для виконання фізичних вправ, санітарно-побутові приміщення;
показники мікроклімату (температура, відносна вологість повітря, швидкість руху повітря, теплове випромінювання) в робочій зоні – Державним санітарним нормам ДСН 3.3.6 042-99;
рівні вібрації не повинні перевищувати допустимих значень Державних санітарних норм ДСН 3.3.6 039-99;
концентрація шкідливих речовин у повітрі робочої зони (газо-, паро- або пилоподібних) не повинна перевищувати гранично допустимих концентрацій (ГДК) шкідливих речовин у повітрі робочої зони, що містяться у переліку «Предельно допустимые концентрации (ПДК) вредных веществ в воздухе рабочей зоны» № 4617-88, доповненнях № 1-7 до нього, а також ГДК, затверджених Головним державним санітарним лікарем України після 1 січня 1997 р.;
рівні виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку не повинні перевищувати допустимих значень Державних санітарних норм ДСН 3.3.6 037-99;
параметри виробничого освітлення (коефіцієнт природної освітленості, освітленість робочої поверхні тощо) повинні відповідати вимогам СНиП-4-79). Згідно з нормами визначаються гранично допустимий рівень виробничого фактора (ГДР), гранично допустима концентрація (ГДК), допустимий рівень виробничого фактора.
Гранично допустимий рівень виробничого фактора – це рівень виробничого фактора, дія якого при роботі встановленої тривалості за час усього трудового стажу не призводить до травми, захворювання або відхилення в стані здоров’я в процесі роботи або у віддалені періоди життя теперішнього і наступних поколінь.
Гранично допустима концентрація означає концентрацію, яка при щоденній (крім вихідних днів) роботі протягом 8 год. або іншої тривалості, але не більше 41 год. за тиждень за час усього робочого стажу не може викликати захворювань або відхилень у стані здоров’я.
Допустимий рівень виробничого фактора – це рівень виробничого фактора, дія якого при роботі встановленої тривалості за час усього трудового стажу не призводить до травми чи захворювання, але може викликати рідкісні швидкоплинні відчуття, зміну функціонального стану організму, що не виходять за межі фізіологічної спроможності пристосування. У зв’язку з тим, що будь-який трудовий процес виконується в певних умовах, санітарні норми тісно пов’язані з нормами праці. Тому при фізіологічному обґрунтуванні норм праці необхідно враховувати реальні умови і можливість скорочення факторів виробничого середовища, які несприятливо впливають на організм працівника. Вплив несприятливих умов на організм працівника обмежує в нормах праці установлення необхідного часу регламентованого відпочинку. При цьому санітарні норми є свого роду еталоном, з яким зіставляють різні варіанти умов виконання робіт. Залежно від ступеня впливу умов праці на організм працівника визначають тривалість робочої зміни і режим внутрішньозмінного відпочинку, що, у свою чергу, визначає норми часу і виробітку. Санітарні норми широко застосовуються при аналізі умов праці і впровадженні заходів щодо їх поліпшення. Перевірка санітарного стану промислових підприємств і організацій органами санітарного надзору здійснюється на основі санітарних норм. Санітарні норми мають динамічний характер і змінюються залежно від зміни виробничих умов, навколишнього середовища та інших факторів. Удосконалюють санітарні норми на основі науково-технічного прогресу внаслідок вжиття заходів щодо поліпшення умов праці, виникнення технічних, організаційних та економічних можливостей дотримання і вдосконалення відповідних норм. Санітарні норми і правила затверджуються уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я.
6. Атестація робочих місць за умовами праці
У сучасних умовах неабиякого значення набуває атестація робочих місць. Постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 р. № 442 визначено Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці і Методичні рекомендації для проведення атестації робочих місць за умовами праці.
Атестація робочих місць за умовами праці – це комплексна оцінка всіх факторів виробничого середовища і трудового процесу, супутніх соціально-економічних факторів, що впливають на здоров’я і працездатність працівників у процесі трудової діяльності.
Періодичність такої атестації встановлюється підприємством у колективному договорі, але не рідше одного разу за 5 років.
Атестація робочих місць передбачає:
комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці, відповідність їх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам;
виявлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці;
санітарно-гігієнічне дослідження чинників виробничого середовища, визначення ступеня важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці;
встановлення ступеня шкідливості і небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією;
обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими) умовами праці;
визначення (підтвердження) права працівників на пільги;
аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.
Після проведення атестації за даними лабораторно-інструментальних досліджень комісія складає Карту умов праці на кожне робоче місце, яка включає оцінку факторів виробничого середовища і трудового процесу, гігієнічну оцінку умов праці, оцінку технічного та організаційного рівня.
Ця Карта містить оцінку наступних факторів виробничого і трудового процесу:
шкідливих хімічних речовин від І до IV класу небезпеки включно;
пилу;
вібрації;
шуму;
інфразвуку;
ультразвуку;
неіонізуючого випромінювання різних діапазонів;
мікроклімату у приміщенні (температури повітря, швидкості руху повітря, відносної вологості, інфрачервоного випромінювання);
температури зовнішнього повітря влітку та взимку;
атмосферного тиску;
біологічних факторів (мікроорганізмів, білкових препаратів, природних компонентів організму від І до ІV класу небезпеки включно);
важкості праці (динамічної роботи, статистичного навантаження);
робочої пози;
напруженості праці (уваги, напруженості аналізаторних функцій, емоційної та інтелектуальної напруженості, одноманітності);
змінності.
За результатами атестації складаються переліки:
робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, працівникам яких підтверджено право на пільги і компенсації, передбачені законодавством;
робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, на яких пропонується встановити пільги і компенсації за рахунок підприємства;
робочих місць з несприятливими умовами праці, на яких необхідно вжити першочергові заходи щодо їх поліпшення.
7. Засоби компенсації впливу на працівників несприятливих умов праці
Охорона здоров’я працівників, забезпечення сприятливих умов праці, ліквідація професійних захворювань і виробничого травматизму є однією з основних турбот уряду України. Це виявляється в комплексі економічних, технічних, санітарно-гігієнічних і правових.
Це виявляється в комплексі економічних, технічних, санітарно-гігієнічних і правових заходів, спрямованих на прискорення технічного прогресу, автоматизацію та механізацію виробничих процесів, заміну ручної праці машинами, подальше поліпшення умов праці. Разом з тим, рівень розвитку техніки поки що не може забезпечити створення в усіх випадках і всім працівникам належних умов праці, що виключають вплив шкідливих умов праці на людський організм.
Тому для таких працівників законодавством передбачено різні пільги і компенсації.
Серед цих пільг – лікувально-профілактичне харчування для працівників, зайнятих на роботах з особливо шкідливими умовами праці, для зміцнення їх здоров’я і попередження професійних захворювань згідно з Переліком виробництв, професій і посад, робота в яких дає право на безкоштовне одержання лікувально-профілактичного харчування у зв’язку з особливо шкідливими умовами праці. Витрати, пов’язані з безплатною видачею такого харчування працівникам, повинні проводитися за рахунок собівартості продукції, а в бюджетних організаціях – за рахунок асигнувань з бюджету.
Працівникам, які зайняті на роботах із шкідливими умовами праці, передбачено видачу молока. Основна мета видачі молока – підвищення опору організму людини несприятливим факторам виробничого середовища. Таким працівникам надається додаткова відпустка до основної і встановлюється скорочений робочий день згідно зі Списком виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на додаткову відпустку та скорочений робочий день. При скорочені робочого дня людина працює і відчуває на собі вплив шкідливих речовин не повний нормований робочий день (вісім годин), а на певний визначений час менше. Завдяки цьому часу відпочинку їй легше повернутися до нормального самопочуття. Такий вид компенсації, як додаткові відпустки, скорочений робочий день спрямовані на те, щоб людина, яка працює в умовах, небезпечних для її здоров’я та життєдіяльності, мала більше часу на відтворення своїх життєвих сил. Усі види компенсації (скорочений робочий день, додаткова відпустка, пенсії за віком на пільгових умовах) спрямовані на збільшення часу відпочинку від небезпечної, напруженої праці. Грошовою компенсацією працівникам за роботу у шкідливих умовах є доплати за несприятливі умови праці, які можуть здійснюватися шляхом підвищення тарифних ставок та посадових окладів, урахування дійсного стану умов праці при їх встановленні.
Традиційний підхід до побудови тарифної системи передбачає використання кількох рівнів тарифних ставок першого розряду, що було введено в тарифну систему 1986 р. і в різних модифікаціях застосовується багатьма підприємствами, зокрема за умови праці передбачалися різні рівні тарифних ставок залежно від умов праці. У більшості ж галузей відхилення умов праці компенсується встановленням доплати.
З прийняттям Законів України «Про підприємства в Україні», «Про оплату праці» встановлені раніше обмеження з боку держави щодо застосування доплати і надбавок втратили чинність. Так, Законом України «Про підприємства в Україні» (ст. 19), введеним в дію з 1 квітня 1991 р., передбачено, що підприємство самостійно встановлює форми, системи і розміри оплати праці, а також інші види доходів працівників.
Закон України «Про оплату праці» (ст. 15) конкретизує цю норму й передбачає, зокрема, що умови впровадження й розміри надбавок, доплат, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат установлюються в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Компенсаційні доплати за умови праці, що відхиляються від нормальних, включають доплати:
за роботу у важких, шкідливих та особливо важких і особливо шкідливих умовах праці;
за інтенсивність праці;
за роботу у нічний час;
за перевезення небезпечних вантажів.
Конкретні розміри доплат за умови праці визначаються на основі атестації робочих місць та оцінки фактичних умов зайнятості робітників на цих місцях. На підприємствах установлюють розміри доплат: від 4 до 24 % тарифної ставки (посадового окладу). Робота у нічний час оплачується у підвищеному розмірі, але не нижче 20 % тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час. Власник за свої кошти (з прибутку) може додатково встановлювати за колективним договором (угодою, трудовим договором) додаткові пільги і компенсації, не передбачені чинним законодавством (відпустки більшої тривалості, надбавки за особливі умови праці, додаткові перерви, безплатні обіди). Слід зазначити, що застосування на виробництві застарілих технологій та матеріалів, нестача технічних засобів захисту працівників і відповідних коштів у підприємств для оптимізації умов праці спричиняють надання майже третині працівників промисловості, будівництва, транспорту, сільськогосподарського виробництва пільг та компенсацій за роботу в шкідливих і важких умовах праці. Щорічно витрати на ці потреби становлять понад 700 млн. грн.